Виплата роялті нерезиденту: як оподатковувати при сплаті в Україні?

ДФС УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 07.02.2019 р. №434/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо оподаткування податком на доходи нерезидента виплат у вигляді роялті та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), повідомляє таке.

Згідно з положеннями п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема роялті (п.п. «в» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).

Відповідно до п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких-доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, за ставкою у розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 — 141.4.6 п. 141.4 ст. 141 Кодексу) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями Міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Разом з цим, згідно з ст. 3 Кодексу чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування, є частиною податкового законодавства України. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Конвенція між Урядом України і Урядом Італійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу та попередження податкових ухилень (далі — Конвенція), ратифікована Верховною Радою України 17 березня 1999 року, набрала чинності 25 лютого 2003 року.

Пунктом 1 ст. 12 «Роялті» Конвенції визначено, що роялті, які виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі.

Однак такі роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на роялті, податок, що визначається таким чином, не може перевищувати 7 відсотків валової суми роялті. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування такого обмеження (п. 2 ст. 12 Конвенції).

Пунктом 3 ст. 12 Конвенції визначено, що термін «роялті» при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержуються як відшкодування за користування або за надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи кінематографічні фільми, будь-які фільми або плівки для радіомовлення чи телебачення, будь-які патенти, торгові марки, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за користування, або за інформацію, що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду.

Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо фактичний власник роялті, який є резидентом однієї Договірної Держави, проводить підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають роялті, через розташоване там постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і право або майно, стосовно яких сплачуються роялті, дійсно пов’язані з цим постійним представництвом чи постійною базою. У такому випадку роялті оподатковуються у цій іншій Договірній Державі відповідно до її власного законодавства (п. 4 ст. 12 Конвенції).

Слід зауважити, що положення пп. 1 і 2 ст. 12 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав буде здійснюватися оподаткування одержаного доходу у вигляді роялті. Відповідно до положень цих пунктів обидві країни, і країна, що є джерелом доходу (Україна), і країна, резидентом якої є особа, що одержує роялті (Італія), мають право оподатковувати такий вид доходу.

При цьому, відповідно до положень п. 2 ст. 12 Конвенції країна, в якій виникають роялті (Україна), має право на оподаткування таких роялті (якщо внутрішнім законодавством передбачене оподаткування цього виду доходу), але це право обмежується ставкою 7 відсотками від загальної суми роялті.

Що стосується способу застосування обмежень, передбачених п. 2 ст. 12 Конвенції, встановлені Міжнародною угодою зменшення ставки оподаткування забезпечуються за допомогою двох різних способів застосування обмежень: безпосереднього застосування норм Конвенції при оподаткуванні у джерела та відшкодування (повернення) сплаченого податку.

В Україні зазначені способи застосування обмежень визначені положеннями ст. 103 Кодексу, якою встановлено порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.

Відповідно до п. 103.2 ст. 103 Кодексу особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Відповідно до п. 103.3 ст. 103 Кодексу бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі — довідка), а також інших документів, якщо це передбачено Міжнародним договором України (п. 103.4 ст. 103 Кодексу).

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (п. 103.5 ст. 103 Кодексу).

Враховуючи зазначене вище, роялті, що сплачуються резидентом України на користь резидента Італійської Республіки за ліцензійним договором підлягають оподаткуванню в Україні у розмірі, що не може перевищувати 7 відсотків валової суми «роялті» (у рамках визначення цього терміну п. 3 ст. 12 Конвенції) за умови, що фактичний власник роялті, який є резидентом Італійської Республіки, не проводить підприємницьку діяльність в Україні через розташоване в ній постійне представництво.

У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103. 4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування (п. 103.10 ст. 103 Кодексу).

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).

Коментар до тексту ІПК від 07.02.2019 р. №434/6/99-99-15-02-02-15/ІПКчитайте тут.

Схожі публікації

Leave a Comment